Девʼять років полювання: як ГПУ вистежило Пилипа Ващенка на хуторі за вісім кілометрів від Розльотів

Уранці 14 лютого 1928 року, напередодні Стрітення, у хаті лісника на хуторі Плоське в урочищі Плоський сад стало на постій девʼятеро озброєних людей. Хутір лежав за вісім кілометрів від Розльотів – тодішнього центру сільради Понорницького району, а нині села Понорницької громади. Через кілька годин тут закінчиться історія, яку більшовицька влада девʼять років не могла закінчити нічим іншим.

Пилип Григорович Ващенко народився 1898 року в Клишках – це нинішня Шосткинщина. Хату батька, однокімнатну, під соломʼяною стріхою, у селі показували ще в 1970-х: за переказами старожилів, у ній тіснилося щонайменше шестеро-семеро душ. Газета «Червоне село» 1928 року назвала його сином заможного селянина; сама хата цього не підтверджує.

На початку 1917-го його забрали до війська, у моряки Чорноморського флоту. Наприкінці того ж року він повернувся додому. У квітні 1918-го, коли в край прийшли німці, а за ними гетьманці, Пилип добровільно вступив до гетьманської варти Кролевця, згодом його призначили до карного загону варти в Коропі.

На початку 1919-го він переходить до армії Симона Петлюри й служить у Залізничному полку до самої поразки. У червні 1919-го повертається в Клишки – де його вже намагаються заарештувати.

Восени 1919 року Ващенко вбиває голову клишківської сільради Касюка й збирає загін із пʼятьох земляків, які втекли з Червоної армії. Далі буде девʼять років.

Загін відбиває в продзагонів забране збіжжя й повертає його селянам, палить сільради, розганяє комнезами, нападає на лісництва, потяги й виконкоми, щоб добути зброю. Восени 1920-го шосткинські більшовики зводять проти нього окремий батальйон частин особливого призначення, куди беруть усіх наявних у місті комуністів і комсомольців. У доповідній записці начальника окружного відділу від 3 травня 1923 року записано просто: «банда Ващенко пользуется любовью населения и поддержкой».

Комсомольці ходили на нього щоночі. Старожили переказують сцену з далекого задеснянського села Бучки: пʼятеро хлопців із гвинтівками зайшли на вечорниці погрітися, зброю поставили в куток – а тоді ввійшов Ващенко й запитав: «Ну що, хлопці, Ващенка ловите?». Забрав із гвинтівок патрони, а зброю лишив, щоб хлопцям не перепало.

До 1926 року загін виріс до сімдесяти людей, мав тачанку й два кулемети. Тоді проти нього з Харкова прислали найдосвідченіших оперативників ГПУ.

Те, що робили з ним, називалося оперативною роботою. Опери під виглядом лісників нишпорили лісами, вербували донощиків. Під виглядом повстанців місцеві пʼяниці за завданням оперативників грабували селянські господарства й кооперативні крамниці – щоб зіпсувати Ващенкові репутацію; їх потім судили показово й відправляли на Сахалін, де приймали кандидатами в партію й посилали на курси червоних командирів.

Те, що робив у відповідь загін, теж треба назвати. За кожного виданого свого Ващенко палив хату того, хто видав. Коли чекіст, що застрелив повстанця на прізвисько Вишняк, сховався, ващенківці підпалили його хутірську хату – згоріли жінка й дитина, самого лісника вдома не було. Коли чапліївець Трохим Дудка вбив прикладом сонного Федора Волинця, що збирався одружитися з його дочкою, і відвіз тіло чекістам, загін оточив і підпалив Дудчину хату; вогонь перекинувся ще на пʼять хат, у ньому згоріли мати Дудки й мала онука. Сам Дудка вцілів.

Це та сама війна, у якій обидві сторони вбивали людей, що не тримали зброї. Ми не виносимо тут вироку – лише називаємо те, що зафіксували джерела.

Своїх загін теж утратив не в боях. Івана Стегнія забив сокирою по голові його ж однокласник, у якого той прийшов пити горілку. Федора Волинця – майбутній тесть. Петруся Бельковця застрелили на порозі чапліївської хати. З 1925 по 1927 рік ГПУ дістало пʼятьох ващенківців – майже всіх через людей, які були поруч.

У лютому 1928-го Ващенко з вісьмома побратимами перейшов Десну й опинився в Понорницькому районі.

Уранці 14 лютого вони стали в хаті лісника на хуторі Плоське. Один вартував біля вікна, решта спали. Вартовий пустив дочку лісника надвір подоїти корову – і та сказала людям, які саме підʼїхали саньми по дрова, що в хаті Ващенко. Ті поїхали не по дрова, а до сільради.

О третій годині двір оточили загін Глухівського ГПУ й кілька десятків міліціонерів. Ващенкові запропонували здатися. Він відмовився, і перестрілка тривала до шостої вечора, поки заступник командира загону Федір Крицький не підповз від погреба до куща барбарису під хатою, щоб укинути у вікно гранату. Ващенко помітив його й жбурнув у кущ горщик із квітами, що стояв на підвіконні. Крицький скочив – і побачив, що на нього біжить Ващенко й стріляє з нагана. Він устиг кинути гранату під ноги й упав із кулею в лобі.

Восьмеро повстанців здалися. У них забрали два кулемети, гвинтівки, гранати й чотири пари коней. Крицький помер по дорозі до Чапліївки, його поховали в Глухові 17 лютого з почестями.

Тіло 29-річного Ващенка відвезли у Вороніж, на цукровий завод. Туди ж привезли його батька, матір і сестру. Рідні не впізнавали сина, доки начальник загону не взяв відро води й мітлу та не змив кров із замерзлого обличчя. Тоді мати сказала: «Це мій син». Її запитали, чим доведе. Вона відповіла: якщо відвернути комір сорочки, на шиї буде родимка.

Потім мерця посадили на лаву під віконцем заводської прохідної, вклали в ліву руку наган, у праву – гвинтівку й сфотографували. Тіло тримали біля прохідної до вечора – так, щоб його було видно з дороги на Терещенську станцію.

Той знімок зберігся; він і досі є єдиним зображенням Ващенка, яке взагалі існує. Ми свідомо не публікуємо його тут: він виглядає моторошно, і людям із вразливим сприйняттям дивитися на нього не варто. Хто вважає за потрібне побачити цей документ, знайде його на Вікісховищі.

Воронізька сільрада розпорядилася поховати його так, щоб душа не мала спокою. Приватному візникові заплатили, щоб вирив яму на стоках із чотирьох сараїв воловні. Хреста не ставили. У 1960-х річку поряд розширили під озеро, на місці воловні звели два будинки. Де саме та яма – сьогодні можна тільки припускати.

Останніх ващенківців ловили ще кілька років, а в 1937–1938-му НКВС дочистило Клишки: за звʼязок із загоном розстріляли Василя Короткевича й Андрія Лукашова.

У 1970-х у Клишках назвали провулок на честь більшовика Пʼятака, якого загін Ващенка вбив 1923 року. А про самого Ващенка, за спостереженням дослідника його біографії, більшість із двох тисяч теперішніх односельців досі говорить як про бандита – слово «повстанець» щодо нього їм незнайоме. Змінилося тільки одне: тепер про нього говорять уголос, а не пошепки.

Джерела:
Петлюрівець Пилип Ващенко // Сумський історичний портал – https://history.sumy.ua/research/article/8890-petliurivets-pylyp-vashchenko.html (дослідження спирається на 17 джерел, зокрема на статтю «Перед судом банди Ващенко» // «Червоне село», Глухів, 28 квітня 1928 р.; Іванущенко Г. «Залізом і кровʼю», Суми, 2001; «Книгу Памʼяті Сумської області», т. 1, Суми, 2007; спогади старожилів)
Ващенко Пилип Григорович, Вікіпедія – https://uk.wikipedia.org/wiki/Ващенко_Пилип_Григорович
Розльоти, Вікіпедія – https://uk.wikipedia.org/wiki/Розльоти
Клишки, Вікіпедія – https://uk.wikipedia.org/wiki/Клишки

Світлини: з фондів Вікісховища

P.S. Якщо у ваших родинних архівах збереглися старі світлини Розльотів, Понорниці чи навколишніх сіл або перекази про події 1920-х років – надсилайте нам: @mmedia_addnews_bot

«Наша Понорниця» / «Місцеві медіа»