У мартиролозі Голодомору 1932–1933 років навпроти села Покошичі стоїть цифра вісім. Стільки імен встановили дослідники Національного музею Голодомору-геноциду для цього села, тоді ще Понорницького району Глухівської округи. Через пʼятнадцять років після того голоду в Покошичах, у родині колгоспників, народився хлопчик. Мине ще тридцять два роки, і саме він відкриє в харківській школі музей, присвячений хлібові.
Микола Федорович Побелян народився 22 червня 1948 року. Покошичі на той час були великим селом із довгою письмовою історією: уперше вони згадуються 1708 року, у XIX столітті були центром Покошицької волості Кролевецького повіту, мали муровану Троїцьку церкву 1780 року, земську школу й бібліотеку. У 1897 році тут стояло 388 дворів і жило 2311 людей. Сьогодні в Покошичах живе 543 особи, а саме село входить до Понорницької селищної громади Новгород-Сіверського району. У селі бере початок річка Студенка.
На гербі Покошичів – дві перехрещені бойові коси, козацький малиновий хрест і соловейко на ньому. Коси пояснюють назву села, хрест указує на козацьке минуле.
Освіту він добирав далеко від дому. Навчався в Ніжині, потім у Криму, де закінчив педагогічний інститут. У проміжках працював пастухом, кочегаром, їздив на цілину. Перша його літературна публікація датована 1962 роком – коли авторові було чотирнадцять.
У його біографії зʼявляється адреса, яка не змінювалася десятиліттями: Харків, спеціалізована школа № 108 на Холодній Горі. Учитель української мови й літератури, учитель-методист, стаж педагогічної роботи – понад сорок років. Освітяни України знали його насамперед за публікаціями з методики викладання літератури.
У 1980 році він відкрив у цій школі Музей хліба. І школа, і сам Побелян в авторській довідці до власної книжки називають цей музей першим такого типу в СРСР. Незалежного реєстру, який підтверджував би цю першість, знайти не вдалося. Відомо, що переяславський Музей хліба Михайла Сікорського зʼявився чотирма роками пізніше, 1984-го, а київський Народний музей хліба при еколого-натуралістичному центрі веде свою історію теж від 1980-х.
Другою його справою в цій самій школі стала літературна студія «Грудка» імені Станіслава Шумицького. У довідці 2008 року Побелян пише, що очолює її двадцять сьомий рік. На момент його смерті йшлося вже про понад тридцять пʼять років.
Друкуватися книжками він почав пізно. Перша збірка «Дай мені долоньку…» вийшла 1997 року й була адресована мамам і їхнім малим дітям; відкривалася вона «Молитвою-оберегом»:
Бережи тебе
Матір Божа…
В лісі, в полі
І на шляху…
Друга книжка, «Сніги на двох» (1999), вийшла у видавництві «Зерна», у серії «Бібліотека альманаху українців Європи», і складалася з лірики. Саме за ці дві збірки 2001 року його прийняли до Національної спілки письменників України.
Передмову до «Снігів на двох» написав Анатолій Мойсієнко: «Микола Побелян – лірик від природи. В його поезії править бал любов… Він – дуже відкритий у своїх радощах і болях, у своїй одвертості. Світ його любові населений людьми, птахами, деревами, квітами…»
У його громадянській ліриці – той самий словник, що й у назві шкільного музею:
Ви не їли
Хліба з лободи…
Україна
Квітне лободою…
І там же – рядки, у яких він проговорює власну позицію:
Я не політик,
Не гендляр народом…
Любов моя приземлена
І дика –
Стояти має
На землі мій рід…
А в інтимній ліриці він тримається побутових речей, які кожен бачив у селі:
Без тебе я, як млин той без води,
Як меч без леза, як вікно без хати…
Потім вийшли «Лінія Сальвадора Далі», «Перетин льоду і вогню», «Маргріттового птаха крила», «Сто каратів», «Відлуння голосу Енліля», «Від Сіверська до Печеніг», «Вибране» і півтора десятка дитячих книжок – «Горобина сімеєчка», «Зайчик-Скік», «Вранішня казаночка», «Заграйчики для зайчика», «Молитва-оберіг для сина», «Що в кого є». Він друкувався в «Березолі», «Дивослові», «Малятку», в «Літературній Україні» й «Голосі України». Його вірші перекладали івритом, вірменською і французькою.
Що з усього цього має стосунок до Покошичів – окреме питання, і відповідь на нього не в біографії, а в переліку тем.
Покошичі дали йому родину колгоспників, землю, з якої видно, як росте хліб, і школу, після якої довелося доучуватися в Ніжині та Криму. Усе доросле життя він прожив у Харкові. Але предметом, довкола якого він побудував свій музей, став хліб. Студію свою він назвав «Грудкою». Образи, які упорядники його текстів виписують як найхарактерніші, – це «сорочі гнізда», у яких «селяться світанки», «півні Чумацького Обозу», що «догукуються до нас», і «колодязьний лелека», що «планету підійма». Колодязь, лелека, сороче гніздо, грудка, хліб з лободи – це словник людини, яка виросла в чернігівському селі.
Микола Побелян помер 17 грудня 2017 року, на сімдесятому році життя. Некролог опублікувала Харківська обласна організація Національної спілки письменників України.
У Покошичах він третій, про кого ми пишемо в цьому циклі. Раніше були лікар Андрій Ходот, який лікував матросів на бригах: https://nashaponornytsya.mmedia.com.ua/khodot-pokoshychi/ – і співачка Меланія Загорська, перша виконавиця ролі Наталки Полтавки: https://nashaponornytsya.mmedia.com.ua/holos-iakyi-zacharuvav-lysenka/
Джерела:
Побелян Микола Федорович: біографія, перелік збірок, переклади – https://uk.wikipedia.org/wiki/Побелян_Микола_Федорович
Покошичі: історія села, населення, річка Студенка, символіка – https://uk.wikipedia.org/wiki/Покошичі
«Помер Микола Побелян», Харківська обласна організація НСПУ – https://kharkiv-nspu.org.ua/archives/5710
Побелян Микола Федорович, картка автора на сайті Харківської організації НСПУ – https://kharkiv-nspu.org.ua/archives/70
Авторська довідка й дарчий напис на титулі збірки «Відлуння голосу Енліля» (Харків: «Майдан», 2008) – https://violity.com/ua/104948143
Тексти віршів: конспект уроку «З полумʼя і полину. Поезія Віктора Тимченка, Миколи Побеляна, Володимира Верховеня» – http://ukped.com/plan-konspekti/ukrayinska-mova/2185-z-polumja-i-polinu-poezija-viktora-timchenka-mikoli-pobeljana-volodimira-verhovenja.html
«Література рідного краю. Поезія М. Побеляна», Усі уроки української літератури, 5 клас – https://ukrlit.net/lesson/5klas_6/55.html
Картка харківської спеціалізованої школи № 108 з описом шкільного Музею хліба – http://www.catalog.sch.in.ua/харків/ХСШ_№108/
Мартиролог жертв Голодомору 1932–1933 років по Чернігівській області – http://memorialholodomor.org.ua/storage/files/2017-01-18/chernigivska_obl.pdf
Світлини: з Вікісховища (Wikimedia Commons) та скани книжкових видань з аукціонного архіву Violity.
P.S. Якщо у ваших родинних архівах збереглися старі світлини Покошичів, місцевої школи чи людей, які тут учителювали, – надсилайте нам: @mmedia_addnews_bot
«Наша Понорниця» / «Місцеві медіа»