Три уроки малювання на тиждень: як Василь Куриленко зробив у Мезині музей на пʼятдесят тисяч експонатів

17 вересня 1965 року в Мезині відчинився музей. Його засновникові того дня виповнилося тридцять пʼять, він мав у місцевій школі три-пʼять уроків малювання на тиждень і жодної копійки фінансування. Василь Єлисейович Куриленко народився за кілька кілометрів звідси, у Курилівці, – обидва села сьогодні входять до Понорницької громади й навіть до одного Покошицького старостинського округу. Через сорок шість років після того дня музей отримає його імʼя.

Щоб зрозуміти, чому це рідкісна історія, треба почати з чужих людей.

Восени 1907 року мезинський селянин копав погріб і натрапив на велетенські кістки. Покликали священника, той написав до Чернігівського археологічного товариства. Наступного року до села приїхав Федір Вовк і виявив тут велику стоянку доби пізнього палеоліту – близько вісімнадцяти тисяч років до нашої ери. Потім була ціла черга дослідників: Левко Чикаленко, згодом Іван Шовкопляс, який віддав Мізинській стоянці сім років, з 1954 по 1961, і підсумував їх монографією «Мезинская стоянка».

Усі вони приїжджали, копали й поверталися до своїх інститутів. Знахідок було стільки, що їх поділили між музеями: частина осіла в Києві, частина в Ермітажі, ще частина розʼїхалася по історичних музеях України, Польщі й Чехії. Село, під яким лежала одна з найвідоміших палеолітичних памʼяток Європи, лишалося з ямами в землі й чужими публікаціями про себе.

Куриленко був звідси.

Він народився 17 вересня 1930 року в Курилівці, у селянській родині Єлисея Івановича й Ольги Іванівни. У 1941-му закінчив з відзнакою три класи Курилівської школи, за окупації не вчився взагалі, після звільнення села встиг провчитися півроку в четвертому класі – і з 1944 року пішов працювати в колгосп молотобійцем у кузню.

Далі його освіта збиралася шматками, як мозаїка. У 1949-му склав екстерном екзамени за пʼятий і шостий класи й пішов у сьомий Мізинської школи. У 1950-му армія, у 1952-му авіашкола, служба в авіації дальньої дії – і паралельно робота клубним художником. У 1955–1957 роках він баяніст у Мізинській школі й художник у Прилуках та Чернігові. Московський заочний університет мистецтв – 1956–1962. Чернігівська заочна середня школа – 1958–1961. Тобто повну середню освіту він добирав заочно вже дорослим, водночас працюючи вчителем малювання в Мізинській школі.

Аж у 1963 році, у тридцять три, Куриленко вступив на денне відділення художньо-графічного факультету інституту імені Герцена. Там він потрапив до археолога В. П. Левенка й під його керівництвом опанував основи фаху, якого ніколи офіційно не здобував.

А вже за два роки зробив вибір, який пояснює все подальше: перевівся на заочне й поїхав назад у Мізин створювати музей.

Музей він створював, як сказано у його життєписі, без оплати, без фінансування ззовні, лишаючись майже безробітним. Помешканням для нього став деревʼяний будинок XVIII століття – памʼятка етнографії села, що колись належала офіцерові Паливоді.

Далі почалася робота, яку легше виміряти, ніж описати. Куриленко копав щороку й щороку приносив до музею одну-три тисячі речей. З 1980-х він вів розкопки за відкритими листами, які надсилали з Києва як представникові Інституту археології, – тобто самоук отримав право копати офіційно. За сорок років він виявив і вивчив в окрузі Мезина девʼятнадцять різних культур і відкрив невідому раніше передʼюхнівську, яку назвав курилівською – за іменем рідного села. Вона, за його висновком, розпочала вік заліза на три століття раніше за юхнівську.

Він дешифрував мізинські браслети, дослідив стійбище мисливців на мамонта й знайшов другу мізинську палеолітичну стоянку – «Костомахин колодязь». Надрукував понад тридцять наукових робіт і безліч газетних статей. Публікувався в «Археології», «Українському історичному журналі», «Сіверянському літописі», писав у співавторстві з Дмитром Телегіним, Віталієм Отрощенком, Катериною Бунятян. Листувався з Іваном Шовкоплясом – тим самим, чия монографія колись підсумувала розкопки в його селі.

Життя не було рівним. У 1969-му Куриленко пройшов за конкурсом на посаду старшого викладача мистецтва й поїхав до Бєльського педінституту в Молдові, але вже 1972 року повернувся до музею. У 1979-му, після того, як Мезин відвідали космонавт Юрій Романенко й маршал авіації Сергій Руденко, за їхньою порадою його перевели до коропського музею Миколи Кибальчича. Там, у павільйоні, Куриленко відкрив краєзнавчий музей – і отримав за це водночас гарячу підтримку чернігівських археологів і дві догани «за засмічення музею Кибальчича непрофільними експонатами».

У 1985-му він перебрався до Свердловки, нині Деснянського, і взявся за корінну перебудову мезинської експозиції. У 1992-му створив Коропський музей і передав туди частину зібрання.

Усього за життя він зібрав понад пʼятдесят чотири тисячі археологічних речей. Сьогодні в Мезинському музеї зберігається близько пʼятдесяти тисяч експонатів – різниця пояснюється і тим, що частина поїхала в Короп, і тим, що музей вісім разів обкрадали.

Поруч із ним усе життя була Віра Якимівна, у дівоцтві Компанець, учителька й директорка Свердловської середньої школи. Вона померла 1996 року.

За переказом, який фіксує опис села, першим на Поповій терасі в урочищі Дегтярне оселився запорізький козак Курило – він мав на правому березі Лоски смолокурню, звідки й прізвисько. Від нього пішла Курилівка й рід Куриленків. У Генеральному описі Лівобережної України 1768 року Курилівка Понорницької сотні Чернігівського полку – це десять хат і сорок девʼять душ, а найбільше землі в селі, тридцять три десятини, має тридцятипʼятирічний Куриленко Федір Григорович.

Через два з половиною століття інший Куриленко дав імʼя цього села цілій археологічній культурі. У самій Курилівці та її околицях відтоді відомі поселення девʼяти культур, починаючи з мезоліту.

Він помер 16 березня 2011 року й похований у Курилівці поруч із батьками й дружиною. Того ж року музей офіційно отримав назву, яку носить дотепер: Мезинський археологічний науково-дослідний музей імені В. Є. Куриленка. З 2008 року він працює у складі Мезинського національного природного парку – шість залів від геології до сучасності, музеєфікований шурф глибиною понад шість метрів поряд із будинком, найдавніший експонат віком 70–100 мільйонів років. Двічі на рік музей приймає відвідувачів безоплатно: 18 травня і 17 вересня.

Друга з цих дат – день, коли він народився, і день, коли відчинив музей.

Про Василя Куриленка на нашому сайті вже писали до роковин його смерті: https://nashaponornytsya.mmedia.com.ua/sohodni-16-bereznia-mynaie-14-rokiv-iak-vidiishov-u-zasvity-vydatnyi-ukrainskyi-kraieznavets-ta-arkheoloh-vasyl-kurylenko-chyia-diialnist-znachnoiu-miroiu-zminyla-rozuminnia-istorii-ukrainskoho-pod/

Раніше в цьому циклі ми розповідали про інших людей, повʼязаних із Мезином: перекладачку Ніну Шульгіну – https://nashaponornytsya.mmedia.com.ua/shulhina-nina-mezyn/ – і народного художника Віктора Ковтуна – https://nashaponornytsya.mmedia.com.ua/kovtun-mezin-narodnyi-khudozhnyk/

Джерела:
Куриленко Василь Єлисейович, біографія, список публікацій, нагороди – https://uk.wikipedia.org/wiki/Куриленко_Василь_Єлисейович
Курилівка: громада, козак Курило, опис 1768 року – https://uk.wikipedia.org/wiki/Курилівка_(Новгород-Сіверський_район)
Мезин: історія села, знахідки 1907–1908 років, доля колекцій – https://uk.wikipedia.org/wiki/Мезин
Мізинська стоянка: датування, Федір Вовк, Левко Чикаленко, Іван Шовкопляс – https://uk.wikipedia.org/wiki/Мізинська_стоянка
Понорницька селищна громада: склад, Покошицький старостинський округ – https://uk.wikipedia.org/wiki/Понорницька_селищна_громада
Мезинський археологічний науково-дослідний музей ім. В. Є. Куриленка – https://mezinpark.com.ua/mezynskyj-arheolohichnyj-naukovo-doslidnyj-muzej-im-v-e-kurylenka/
Путівник Мезинського музею, 2025 – https://mezinpark.com.ua/holovna/88-richnytsya-vid-dnya-narodzhennya-vasylya-elysejovycha-kurylenka/

Світлини: з Вікісховища (Wikimedia Commons) та архівів Мезинського національного природного парку.

P.S. Якщо у ваших родинних архівах збереглися старі світлини Мезина, Курилівки чи самого музею – надсилайте нам: @mmedia_addnews_bot

«Наша Понорниця» / «Місцеві медіа»