Від Азовського моря до Десни: як Володимир Новоженов вирощує елітний виноград на Понорниччині

Володимир Новоженов – людина, чия особиста історія вражає силою духу та невтомною жагою до життя. В 2020-му війна змусила його залишити рідну домівку на Донеччині і розпочати новий етап у житті – в Радичеві на Понорниччині.
Сонячне побережжя Азова Володимир поміняв на берег Десни – місце, яке стало для нього символом спокою та надії.

• Для мене війна почалася 2014-го. Сам я родом з Шостки, а з 2004 року жив на Донеччині, мав там виноградник, двоповерховий будинок на самому березі Азовського моря. Мав надію, що росіяни покинуть село. Але в 2020-му стало зрозуміло, що звідти необхідно виїжджати. Питання, куди їхати, для мене не стяло. Я вже знав, де будуватиму своє нове життя. Адже найкращі моменти мого мого минулого були пов’язані з Десною. Човен з мотором, відпочинок, палатка, багаття, гітара. Ми щороку сплавлялися від Шостки до Чернігова по цій мальовничій річці на катері. Я, син, друзі – ми бачили ці захопливі місцини від Мезина до Вишеньок. Тоді ще казали друзі, що маю хату тут собі купити. Відмахувався спочатку, а тоді подумав: а чому б і ні? В 2019 році придбав в Радичеві хатинку, потім ковід трохи змінив плани з переїздом.
  Переїхати вдалося тільки 4 серпня 2020 року. Назавжди. Чотири сумки в руках, по дві так носив (показує під пахви), більше нічого не вдалося звідти вивезти, покинув свій дім.

– Він у вас там вцілів?

• Так, поки цілий, але 26 свинособак одночасно там жили, поставили нари в тій хаті. Поки що ціла, сусіди наглядають, навіть виноградники трохи прививають.

– Чим вас виноград так привабив?

• Для мене це хобі. На узбережжі моря я заклав перший свій виноградник в 2006 році. І зрозумів, що маю хист до цієї справи, тепер знаю все про неї. За моїм досвідом, ця ягода має рости на півночі, тут повинен бути схил, це перше. Ну і ближче до води. Як тут в мене, в Радичеві.
  Мені було цікаво, що це на півночі, це був експеримент, які сорти тут дозріють, то я ж столові набрав, знав, що саме треба саджати. Я не просто приїхав з такими очима. А знаю, як правильно. Поки що на п’яти сотках маю 33 сорти винограду.

– Чи допомагає вам хтось поратися у винограднику?

• Ні, тут я сам працюю. Треба щодня докладати зусиль, але ж я цим горю. Поки що ще в мене триває будівництво дивіться (показує на будинок, що трохи нижче виноградника), трохи перебудовую то те, то інше. Я звик чимось займатися. Не можна просто лежати і нічим не цікавитись. Восени це треба закопати, навесні кущі відкопати, а далі вже там підв’язувати, обрізати. Це важкувато, але ще, слава Богу, вправляюся.

– Які маєте плани на майбутнє?

• Хочу невеличку винарню. В мене батько був юристом, я сам юрист, тож я хочу жити і робити в правовому полі. Зараз в Україні вже це можна робити все легально, тому я цього хочу. І так буде.

– Чи не заходять злодії до вашого виноградника?

• Я непогано стріляю (посміхається). А взагалі – не було. Мені ж з будинку все видно, все поряд. Та й люди совісні, заходять купують прямо з куща грона, які їм до душі.

Катерина База, “Місцеві медіа”