ПОНОРНИЧЧИНА ІСТОРИЧНА
ЛЮДИ РЯТУВАЛИСЯ ВІД ГОЛОДУ ЯК МОГЛИ…
У четверту суботу листопада в Україні вшановують пам’ять жертв голодоморів. Кінець 1932-го-перші місяці 1933-го року стали найстрашнішим часом для українських селян.
Сталінська влада наклала високі зобов’язання із хлібозаготівлі, відбирала в них останні крихти, спричинивши цим страшний голодомор. Тоталітарна держава хотіла отримати від продажу зерна за кордон валюту на проведення індустріалізації й заодно покарати селян, які не поспішали вступати до колгоспів — тим самим було практично знищено хліборобів-трударів як клас.
Як свідчать архівні документи, публікації районних газет 1932-1933 років жителі сіл і містечок, які знаходяться на території сучасного Новгород-Сіверського району, опиралися людиноненависницьким планам більшовицької влади, як могли. Люди саботували виконання розпоряджень із хлібозаготівлі, адже норми були дуже високі, а ще ж треба було пережити зиму й відсіятися навесні.
Так, на Понорниччині більшість селян-одноосібників станом на кінець листопада 1932 року виконали план не більше, як на третину. Місцева районна газета «Соціялістичне життя» у статті «З корінням вирвати ворожі дії» гнівно повідомляла, що жителі Понорниці Трейко Іван, Кавун Микола, Лопатко Порфирій, Кручик Панас і Малік Федір виконали плани лише на 30-40%, натомість заховали залишки хліба, хто у вуликах, чи коробці під дахом хати, хто замурувавши зерно у комині грубки, чи сховавши у діжках… Усе виявили спеціальні хлібозаготівельні команди, ті, хто не виконав плану і сховав зерно, мали бути віддані до суду. У разі винесення обвинувального вироку проти голови родини, вся сім’я була фактично приречена на неминучий голод….
У цей час на так званій «чорній дошці», яку друкувала місцева районка, перебували с. Верба, де план хлібозаготівель було виконано на 43%, Понорниця — 50%, Хлопʼяники — 57%, Шаболтасівка, де план здачі хліба виконали на 52%.
У Коропському районі на “чорній дошці” за незадовільне виконання завдань перебували села Краснопілля та Райгородок. Районна газета «Поліський комунар» у своїй редакційній статті вимагала «взяти хліб у куркуля, нещадно карати саботажників хлібозаготівель», натомість кращих борців за хліб пропонувала приймати до лав більшовицької партії.
Взимку та навесні 1933 року після роботи спецзагонів, які шукали заховане селянами збіжжя, становище людей різко погіршилося. Почався справжній голод. Згідно з даними «Національної книги пам’яті жертв голодомору 1932 – 1933 років в Україні» найбільше померло людей у Понорниці, Радичеві, Розльотах, Осьмаках; на Коропщині — у Райгородку, Псарівці (нині Деснянське), Оболонні…
У Семенівському районі згідно з даними районної газети «Життя колгоспника», станом на 16 листопада 1932 року план хлібозаготівель колгоспи виконали на 99,3%, натомість одноосібники – тільки на 59,4%. Семенівській (Комінтерн з прилеглими вулицями), а також Жадівській, Тимоновицькій, Хотіївській та Карповицькій сільрадам районна влада оголосила бойкот. Як покарання, промислові товари з магазинів цих населених пунктів перекинули до тих сіл, де плани хлібозаготівель виконувалися більш-менш нормально. У всіх населених пунктах району зафіксовані випадки голодної смерті. Згідно зі спогадами старожилів, чи не найбільше – у с. Жадове.
Дехто зумів вижити, здавши за продукти свої коштовні речі до спеціальної крамниці — «Торгзіну». За інформацією історика М. Гороха, наприклад, у Семенівці протягом лютого-серпня 1933 року місцеві жителі здали 16 кілограмів чистого золота та 320 кілограмів срібла в обмін на борошно, крупи, цукор.
Як згадувала жителька Семенівки Ніна Рощина, якби не золоті обручки та батьків георгієвський хрест часів Першої світової війни, які вони віднесли до «Торгзіну», їхня родина померла б з голоду. Взагалі, перший такий магазин, де за коштовності можна було придбати продукти харчування та інші товари, на півночі Чернігівщини відкрили наприкінці 1932 року у Новгороді-Сіверському. Після цього подібні крамниці запрацювали у Семенівці, Коропі, Сновську…
Старожил Віктор Зуй з Горлівки Новгород-Сіверського району, згадуючи роботу «Торгзінів» припускав, що «голод був зроблений, щоб викачати у людей золото. Бідні його не мали, тож помирали першими…»
У Новгород-Сіверському районі, як повідомляла районна газета «Шлях колгоспника» (фото) найбільший опір непомірній хлібозаготівлі чинили мешканці Грем’яча, а також Попівки та Фаївки. Ці села занесли на «чорну дошку», їм перестали завозити споживчі товари, здійснювати кредитування…
Згідно з даними “Книги пам’яті” найбільше смертей від голодомору на Новгород- Сіверщині було зафіксовано у с. Рикове, Орлівці, Буді Вороб’ївці, Стахорщині, Фаївці. Багато людей також померли у Лариновці — селі, мешканці якого, до речі, чи не першими ще на початку грудня 1932 року повністю виконали план хлібозаготівель. Голод не щадив нікого…
Посівна 1933 року в часі розтягнулася до кінця червня. Не вистачало насіння, а ще в багатьох селян не було сил. Тепер на «чорні дошки» заносили вже за низькі темпи сівби…
Шановні читачі, у коментарях ви можете розповісти про історії ваших родин цього страшного періоду.
Згадаймо усіх невинно убієнних! Запалімо свічку пам’яті у субботу, 23 листопада, о 16 годині.
Едуард Асмаковський, історик-краєзнавець спеціально для «Місцевих медіа»