Після 24 лютого 2022-го роль засобів масової інформації в Україні стала не просто важливою, а й життєво необхідною. ЗМІ опинились на своєрідній інформаційній передовій, де також триває своя жорстока війна. І це – війна за правду, за своєчасне, достовірне та неупереджене інформування української та світової спільноти про те, що відбувається на українській землі.
Щоправда, деякі правила для журналістів під тиском воєнного стану все ж змінились.
3 березня 2022 року Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний видав Наказ №73, який, окрім іншого, визначає перелік інформації, яку не можна розголошувати. Свої рекомендації щодо інформаційної тиші у ЗМІ та соціальних мережах на період воєнного стану ухвалили СБУ, Міністерство оборони, Міністерство реінтеграції тимчасово окупованих територій, Повітряні Сили, РНБО… І це ще не все. Свої обмеження ввели обласні, районні та міські військові адміністрації. Зазвичай ці заборони перегукуються із затвердженими в ЗСУ та СБУ, але інколи вони мають і відмінності.
Перед тим, як опублікувати перелік того, що НЕ МОЖНА і НЕ БАЖАНО знімати та викладати на різних онлайнових ресурсах та в соціальних мережах, варто зазначити, що в Україні сформувалось ціле покоління уважних та свідомих громадян різного віку, які на волонтерських засадах моніторять інтернет і вздовж, і впоперек. Інколи занадто прискіпливо. Аж до скандалів та звинувачень. Надто це стосується соціальних мереж, де особливо обережні та відповідальні вартові інформаційної безпеки країни намагаються присікуватись навіть до абсолютно невинних фотографій та відеоматеріалів.
ОТОЖ, чого робити не можна за рекомендаціями ЗСУ, СБУ, МОУ, МРТОТ, ПС, РНБО, ОВА?
Не можна розміщувати фото або відео місцевості, де був обстріл або впав снаряд.
Не можна публікувати відео з ракетами, що летять, моментами влучання снарядів тощо.
Не можна вказувати точну адресу, координати, докладний опис місця. Така інформація допомагає окупантам координувати свої дії.
Не можна публікувати відео з розпізнавальними знаками: таблички з назвами вулиць, номерами будинків, великі магазини та супермаркети, станції метро, заводи та підприємства.
Не можна публікувати кадри роботи української протиповітряної оборони. Таку роботу можна визначити за характерним вибухом у повітрі та феєрверку.
Пам’ятайте, що ефективна повітряна оборона — це коли ворог про неї не знає і не має уявлення, звідки може прилетіти. Всі публікації фото і відео з вильотами або влучаннями ракет демаскують українські системи протиповітряної оборони.
Якщо ви стали випадковим очевидцем і хочете повідомити про подію, то дайте назву населеного пункту, де стався авіаудар. Не вказуйте точне місце, не прикріплюйте фото або відео.
Після закінчення повітряної тривоги та обстрілів можна зафіксувати пошкодження будівлі або об’єктів інфраструктури. Але всі зйомки повинні бути крупним планом, щоб місцевість було неможливо визначити. Уникайте потрапляння в кадр будь-яких елементів, що могли б ідентифікувати місце.
Відео з влучанням ракет краще зовсім не публікувати ні під час атаки, ні після.
НЕ можна знімати та викладати відео про:
– підготовку та проведення військових операцій;
– стратегічне та мобілізаційне розгортання військ;
– найважливіші показники, що характеризують організацію, чисельність, дислокацію, бойову та мобілізаційну готовність, бойову й іншу військову підготовку, озброєння та матеріально-технічне забезпечення ЗСУ;
– дислокацію, характеристики пунктів управління ЗСУ;
– геодезичні, гравіметричні, картографічні та гідрометеорологічні дані, що мають значення для оборони країни;
– системи озброєння;
– показники розвитку Збройних Сил України та їх можливостей;
– склад, завдання і матеріально-технічне забезпечення розвідувального органу Міністерства оборони України;
– особовий склад Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, а також осіб, які співпрацюють або раніше співпрацювали на конфіденційній основі із Силами спеціальних операцій Збройних Сил України;
– методи та результати ведення руху опору, оперативний резерв і мережу осередків руху опору.
А також НЕ бажано фотографувати та знімати:
– аеропорти;
– залізничні вокзали;
– нафтобази;
– об’єкти нафто-газопроводів;
– електростанції.
Не заборонено, АЛЕ НЕ БАЖАНО. Бо це завжди може викликати запитання у правоохоронців та військових. Сам факт дії воєнного стану не означає повної заборони на проведення фото-та відеозйомки. Однак у країні все ж існують певні обмеження. Частину таких обмежень передбачено законом України “Про державну таємницю”. І про них ми вже повідомили вище.
Також в Україні є заборони на фото- та відеофіксацію на територіях окремих областей, що вводяться у дію рішеннями місцевої віськової влади та органів місцевого самоврядування. Скажімо, на окремих територіях заборонено фото-та відеозйомку об’єктів військової та критичної інфраструктури, будівель органів державної та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, уповноважених на виконання відповідних функцій, доріг, на яких вони розміщені, а також місць масових скупчень людей. Але наголошуємо, що ці обмеження працюють лише у разі відповідних рішень місцевої влади.
Є рішення – можна говорити про порушення і покарання.
І ще. Твердження деяких експертів, що фактично будь-яка камера, яка фіксує хоча би якусь частину місцевості, що дає можливість її ідентифікувати, та поширює це зображення в мережі в умовах воєнного стану, може навіть випадково, але послугувати знаряддям злочину, є подекуди справедливим. Справедливим насамперед для населених пунктів, де є військові, стратегічні, інфраструктурні об’єкти. А як бути з тими, де найбільші стратегічні об’єкти – ті самі, ще ленінські, «пошта, телеграф, телефон»? І ті, де вже років сорок нічого нового не будувалось, окрім парковки біля міськради? Чи потрібне таке відео ворогу? Сотні тисяч фотографій і відео з цих містечок і селищ у мережі вже зберігаються. На різний смак і в різну пору року. І чи взагалі потрібне ворогу відео з комунальним грейдером, який чистить від снігу центральну вулицю (таке відео щороку знімалось десятки разів, як звіт про роботу мерії)? Є сумніви що потрібне, але воно потрібне людям у місцевій групі соціальної мережі. Більшості людей, котрі слідкують за новинами містечка і громади. Бо меншість після такого контенту просто блискавично набирає на клавіатурі своїх комп’ютерів чи гаджетів гнівні «Зрада!» або «Ви працюєте на ворога!», або просто, не соромлячись, у коментарях таврує адміністратора пабліка усіма словами. Зазвичай далекими від літературних і прийнятних у цивілізованому світі. Найцікавіше, що в ту мить, коли адміністратор п’є пігулки, аби знизити тиск, і щиро не може второпати, навіщо його послали так далеко (а головне – за що?), на іншому боці, той, хто послав місцевого хронікера, видихає з полегшенням, бо щиро (теж, зауважте, щиро!) вірить в те, що допоміг ЗСУ, СБУ та РНБО знешкодити чергового іноагента, який знімав в центрі стратегічно важливого колишнього райцентру статегічно важливу дорогу, всипану вибоїнами, по якій їздила стратегічно важлива техніка у вигляді старого грейдера, що 270 днів на рік стоїть на ремонті. А ще в кадр потрапив ганок стратегічної парковки для велосипедів, продуктової крамнички чи кіоску з шаурмою.
Безумовно, є сенс особливо обачно фіксувати на фото та відео все, що зараз відбувається. Потрібно пам’ятати, що на період воєнного стану з’явилися певні заборони на фото-та відеофіксацію обєктів, котрі раніше можна було безперешкодно знімати, а потім так само вільно викладати все відзняте в соціальні мережі та на платформи ЗМІ. Правила гри наразі змінилися. Але всі обмеження повинні бути визначені відповідними законами, розпорядженнями чи іншими офіційними документами, що видаються в умовах воєнного стану. Якщо є обмеження, потрібно їх приймати.
Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю інтернет-видання «Місцеві медіа» і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.
Олександр Ясенчук, “Місцеві медіа”