«Сьогодні треба захищати реалізм». Шлях Віктора Ковтуна з Мезина на Десні до Шевченківської премії й обстріляної майстерні в Харкові
Через три дні після того, як вийде ця стаття, уродженцю села Мезин Понорницької громади Віктору Івановичу Ковтуну виповниться 68 років. Народний художник України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, голова правління Харківської обласної організації Національної спілки художників – і автор картини «Журавель-криниця в Мезині», написаної 1994 року як данина рідному селу над Десною.
Село Мезин стоїть на високому правому березі Десни. Палеолітична стоянка, музей імені Василя Куриленка, національний природний парк – і селянські обійстя з журавлями над колодязями. У такому обійсті 1 червня 1958 року народився Віктор Ковтун.
У джерелах його родину описують скупо: «селянська». На картинах, написаних через тридцять років, видно імена – «Бабуся Уляна» (1988), «У батьківському домі» (1988), «Мама Шура» (1993). Олександру-Шуру й Уляну Віктор увічнить пензлем уже доцентом Харківського інституту. Журавель-криниця з’явиться на полотні 1994-го – з відстані Слобожанщини й дорослого життя.
У 1973 році п’ятнадцятирічний хлопець із Мезина приїхав до Харкова вступати в художнє училище. Прийняли до класу Володимира Лапіна. Чотири роки училища, потім п’ять років Харківського художньо-промислового інституту, відділення монументально-декоративного розпису. Серед педагогів – Євген Єгоров, Леонід Чернов, Адольф Константинопольський, Анатолій Хмельницький.
Харківська академічна школа живопису бере початок ще з 1869 року. Першим ректором інституту 1921 року став Олександр Кокель, учень Іллі Рєпіна. Зв’язок із рєпінською традицією для Харкова не випадковий – і Ковтун продовжить його в наступні десятиліття.
Після інституту Ковтун залишився в академії. Асистент кафедри малюнка з 1985-го, старший викладач з 1989-го, доцент з 1993-го. У 1995 році отримав звання Заслуженого художника України. Через два роки став професором, очолив правління Харківської обласної організації Спілки художників і Міжнародний благодійний фонд імені Іллі Рєпіна. Спілку очолює досі – переобраний на новий термін у 2024-му, під час війни.
У 2000 році в академії з’явилася його персональна творча майстерня сюжетно-тематичної картини – елітна форма навчання, де учні працюють під одним майстром. Через два роки Ковтун отримав звання Народного художника України.
У живописі він – реаліст. Без приставок «нео», «пост» чи «псевдо». «Сьогодні треба захищати реалізм», – такий заголовок мало його давнє інтерв’ю газеті «День». Це не риторика. Переконання харків’янина, що академічна школа, передвижницька манера, сюжетна картина – не пройдене минуле, а основа, яку треба зберегти проти моди.
Серед знакових робіт – «Журавель-криниця в Мезині» (1994), «Натюрморт із соняшниками» (1996), «Харків. Держпром» (2001), «На майдані Незалежності» (2007).
У 2010 році Віктору Ковтуну присудили Національну премію імені Тараса Шевченка – найвищу творчу відзнаку України. Формулювання комітету: «за серію живописних робіт „Мій край – Слобожанщина”».
У цьому є парадокс. Уродженець села над Десною, чернігівець за корінням, отримав Шевченківську премію за цикл картин про іншу землю. Про Слобожанщину – Харків, його площі й вулиці, слобідське село, ярмарки, пори року, людей Слобідської України, серед яких живе з п’ятнадцяти років.
Чернігівщина в його доробку залишилася окремими полотнами – журавель-криниця, бабуся Уляна, батьків дім, мама Шура. Її писав з відстані – з пам’яті дитинства, з дорослої туги, з вікна харківської майстерні. А мовою, якою заговорив до всього мистецького світу, стала Слобожанщина.
З Понорницької громади й колишнього Коропського району Ковтун – перший і поки що єдиний шевченківський лауреат у живописі.
У послужному списку Ковтуна – п’ять почесних громадянств. Чугуєва (де народився Рєпін), Харківщини, смт Короп (його малу батьківщину), Шостки й самого Харкова. Окремий жест – Шостці на Десні художник подарував кілька десятків власних картин для арт-центру.
24 лютого 2022 року Харків опинився за п’ятдесят кілометрів від лінії фронту. Перші тижні війни – ракети, артилерія, поранені будинки центру.
Майстерню Віктора Ковтуна обстріляли. Вікна вибило, понад десяток картин пошкоджено. Художник лишився в Харкові. Не схотів виїжджати ні тоді, ні потім.
З-під обстрілів пішла серія: рятувальники ДСНС, портрети загиблих захисників, медики харківських лікарень, поранені будинки центру. Понад двісті робіт за перші роки повномасштабної війни. У жовтні 2022-го Ковтун віддав дванадцять картин про рятувальників на виставку в Будинку художника, зібрані гроші передав ДСНС Харкова.
У квітні 2023 року Харківський художній музей вперше після річної перерви відчинив двері – і відкрив виставку Ковтуна «Там, де ми є». Сто шістдесят полотен, написаних під обстрілами. Через тиждень обласна військова адміністрація закрила музей через безпекові обмеження. За день експозицію поновили з обмеженою кількістю відвідувачів. Вхід – за донат, кошти на відновлення музею.
У 2024-му Ковтун показав у Харкові онлайн-виставку «Осінні акорди душі: Харків, Мезин, Карпати». Перший пункт зрозумілий, другий і третій – пам’ять. Мезин на Десні художник продовжує писати з Харкова, з відстані п’ятисот кілометрів і без поїздок.
3 червня 2025 року в Харківській академії дизайну і мистецтв відкрилася виставка «Живописний літопис» – 82 полотна до сорокаріччя творчої й педагогічної діяльності художника. Серед них – і харківські вулиці, і слобідські краєвиди, і селянські обійстя з Мезина. У 2024-му Віктора Ковтуна обрали Почесним академіком Національної академії мистецтв України.
За дев’ять днів до тієї виставки в Харкові художник відсвяткував 67 років. У ці дні 2026-го йому виповниться 68.
Між Мезином і Харковом – п’ятсот кілометрів. Між хлопцем, який 1973 року сів у поїзд на навчання, і Народним художником України – пів століття. У живописі Віктора Ковтуна Чернігівщина й Слобожанщина живуть поряд: за слобідський цикл йому дали Шевченківську премію, а до Мезина він повертається в нових полотнах навіть під обстрілами Харкова.
Джерела:
– «Ковтун Віктор Іванович» – Вікіпедія
– Енциклопедія Сучасної України, біографічна стаття
– Комітет з Національної премії імені Тараса Шевченка
– Харківський центр культури, біографія художника
– Харківська обласна рада, картка почесного громадянина
– Офіційна галерея В. Ковтуна на сайті Харківської організації НСХУ
– 2day.kh.ua – про виставку «Там, де ми є», 2023
– infocity.kharkiv.ua – про виставку «Живописний літопис», 2025
Світлини: картини Віктора Ковтуна – офіційна галерея художника (kovtun.artists.union.hneu.edu.ua). Тизер – оригінальна графіка «Місцевих Медіа».
P.S. Якщо у вас зберігаються старі світлини Мезина, родинні спогади про родину Ковтунів, фотографії зі шкільних років Віктора Івановича чи розповіді про його приїзди в село – напишіть нам у Telegram-бот: @mmedia_addnews_bot.