Алла Безрученко: “Медсестра Світлана Миколаївна з Понорниці питала: “Ти живий?” і попросила його придавити руку. Він зміг це зробити, і ми були дуже щасливі, що Артем живий”

На початку червня цього року біля села Розльоти сталася трагедія, яка залишила глибокий слід у серцях багатьох жителів Понорницької, Коропської громад та лікарів, які боролися за життя Артема Олександренка. З друзями він катався на велосипеді. Їздили з гори до низу. Після рясних дощів вода намила на схилі доволі багато піску. Саме на нього і потрапило колесо велосипеда, яким кермував Артем. Хлопця разом з велосипедом знесло з дороги і він покотився у провалля, під міст. Численні травми, багатогодинна операція, реанімація – це те, через що пройшов Артем потім.

Хлопчика з самих пелюшок виховує 62-річна Алла Василівна Безрученко. Вона його бабуся, проте все життя Артем називає її мамою, а вона онука – сином.

«Місцеві медіа» поспілкувалися з Аллою Василівною та Артемом, щоб дізнатися більше про цю подію.

– Алло Василівно, розкажіть, будь ласка, що саме сталося з вашим онуком Артемом.

• Все сталося на початку червня. Артем катався на велосипеді з друзями. Нова дорога, яка веде до Розльотів, має небезпечний поворот. Хлопці вирішили спробувати катання з гори. Ось тут і трапилася біда: в Артема було погано закріплене кермо на велосипеді, ще й злощасний пісок не дав колесам вирівнятися. Мій синочок впав прямо на кілочки, що стирчали з землі на зламаних кущах.

– Як ви дізналися про це?

• Була на городі, коли мені повідомили діти. Ярослав і Назар сказали, що Артем вбився. Одразу побігла до місця події, викликала швидку допомогу. Біжу-біжу, а ноги стоять на місці. Весь світ навколо завмер, і дихання в мене самої немов не було. Телефоную в «швидку», а там не розуміють куди їхати.

– Як швидко вдалося надати Артему допомогу?

• Коли я прибігла через все село, Артем лежав під мостом. Діти показали місце, де він впав. Я не могла навіть підняти його, так як він був дуже важкий. Микола Трухан, наш односелець, якраз їхав з роботи, допоміг нам, саме завдяки йому була правильно надана перша допомога.

Це був жах. Артем отримав важкі травми: його мозок був на кофтині, очі вийшли з орбіт, все було залите кров’ю. Я не могла підійти, тільки плакала і кричала про допомогу. Люди збігалися, але всі були розгублені і не знали, що робити.

– Як відреагували медики?

• Думаєте, я чула що вони говорили? Я нічого тоді не чула. Травма була настільки серйозна, що знадобилося втручання трьох хірургів. Артем отримав переломи ноги, руки, тріщини на голові з обох сторін. Кілочками череп пробило. Зуби були так пошкоджені, що довелося їздити в Короп разів п’ять. Медсестра Світлана Миколаївна з Понорниці питала: “Ти живий?” і попросила його придавити руку. Він зміг це зробити, і ми були дуже щасливі, що він живий. Водій швидкої віз нас, як літак, через ями, не зупиняючись. В Мені нас зустрів реанімобіль, медики накачали подушки, щоб підтримувати голову Артема.

Ми плакали, молилися і сподівалися на краще. Медики і медсестри, які допомагали нам, справжні професіонали. Зробили все можливе, щоб врятувати Артема. Кожен день ми трималися разом і чекали на позитивні новини. Сім днів Артемчик був у реанімації. Після реанімації хірург перевірив Артема і підтвердив, що його стан стабільний. Зір і загальний стан нормальні, але голова ще досить пошкоджена.

Коли я побачила, що йому наклали гіпс на руку і ногу, я зрозуміла, що він вже на шляху до одужання. Це було велике полегшення для мене. Я приїхала до нього з радістю, і коли Артем побачив мене, він сказав: “Мама приїхала”. Це був дуже емоційний момент для нас усіх.

У той момент, коли Артем лежав у реанімації, до нас в двір прилетів лелека. Я згадала про наші попередні зусилля з догляду за лелечими дітками, адже в минулому році ми виходили в себе на подвір’ї цілу лелечу сім’ю. Цілий місяць ми доглядали за ними, поки ті не полетіли. Одного лелеку навіть відправили на реабілітацію до Києва через травму ніжки. Це був знак. Я звернулася до газети за допомогою, і коли люди почали відгукуватися – це було справжнім благословенням. Артем живий, і ми сподіваємося на краще.

– Які основні потреби Артема зараз?

• Зараз найважливіше – захист для голови. Він має ходити до школи і не відчувати себе обмеженим у спілкуванні з іншими людьми. Шрами та ями на голові потребують спеціального догляду. Покращення є, але йому знадобиться кілька років, щоб повністю одужати. Я сподіваюся на допомогу людей, які можуть внести свій внесок у його лікування. Зараз ми дуже вдячні за підтримку, яку отримали, і плануємо далі боротися за його повне одужання.

Я працювала 32 роки на одному місці у своєму рідному селі, була вчителем початкових класів. Навчала дітей історії та музики. Грала на баяні, трохи на гітарі та органі. Вважаю, що в Розльотах всі діти – мої. Всі вони відгукнулися на нашу біду, допомагали, чим могли, хоч вже в багатьох свої сім’ї і діти. Навіть в лікарню Артемчику приносили їжу. У селі всі підтримують нас.

– Як змінилося життя Артема?

• Багато чого змінилося і шлях до одужання ще довгий. У Артема пошкоджений головний мозок, він буде досить часто навчатися дистанційно, щоб не перевантажувати себе. Поки що його режим – відпочивати з 12 до 17 години дня.
  Я відчуваю велику вдячність за те, що він живий. Що б я робила без нього? Він моє сонечко. Нехай всі діти будуть здоровими і хай всі батьки наглядають за своїми дітьми.

Публікуємо номер картки Алли Василівни – 4731 2196 4502 1555 (ПриватБанк Безрученко А.В.)

Свої пожертви для одужання Артема журналісти “Місцевих медіа” вже переказали. Сподіваємось, що хлопчику допоможуть інші небайдужі люди і він неодмінно повернеться до повноцінного життя.